Банки не хочуть визнавати збитки: до чого це може призвести

На початку вторгнення НБУ суттєво послабив регуляторні вимоги до банків. А саме — скасував під час воєнного стану заходи впливу за невиконання ними нормативів капіталу та ліквідності.

Чому Нацбанк так зробив

Дотримуватися обов'язкових у мирний час 10% достатності регулятивного капіталу (норматив Н2) та 7% адекватності основного капіталу (Н3) було б проблематично. А всі банки з ринку не виведеш.

Отже, логіка була проста:

1. Через війну дуже багато позичальників не можуть обслуговувати взяті борги, суто через ринкові причини: впав попит, продажі, зменшилися доходи, прибутки перетворилися на збитки.
2. Банки несуть через це величезні збитки від таких кредитів. Це мало б негативно вплинути на їхній капітал та нормативи, насамперед, капіталу.

Відтак, послаблення, аби банки не соромилися визнавати реальні збитки, не приховували. Все одно за це не карають, навпаки, заохочують показувати реальну картину.

Що відбувається зараз

Що бачимо в реальності. Точніше, у звітності.

Що, навпаки, нормативи капіталу в банківській системі покращилися, і вже перевищили показники початку року. Більшість банків показує, що в них ситуація з капіталом краща, ніж була наприкінці минулого року і на початку цього.

Попри те, що, за різними опитуваннями, від третини до половини бізнесів в Україні погіршили свій фінансовий стан, і, відтак, не можуть платити за боргами. А багато хто і не хоче, бо проблеми з ліквідністю.

Під час довгої війни ситуація з капіталом банків не може покращуватися без активних вливань капіталу з боку акціонерів, чого немає.

Чому так відбувається

Тут дві основні причини.

1. Зміна структури балансів банків. Точніше, активів. Банки активно вкладаються в депсертифікати НБУ. Наприкінці минулого тижня це було 271 млрд грн, понад 10% всіх взагалі активів банків, це абсолютний рекорд. Це позитивно впливає на нормативи, бо такі активи, як депозитні сертифікати, за нашою нормативкою безризикові.
2. Запізніле визнання банками реальних кредитних збитків. Банки їх неохоче та не завжди визнають, посилаючись то на кредитні канікули, то на «правило 90 днів». Або роблять формальну реструктуризацію, де позичальник як не платив, так і не платить, або платить символічну гривню на рік, але формально воно відповідає умовам додаткового договору.

Банки можна зрозуміти: ніхто не хоче визнавати публічно те, про що знає всередині, бо боїться, що клієнти побіжать.

Чим це загрожує

Формується «бульбашка збитків»: реальні збитки є, але вони не показані у звітності. І колись воно «дожене». Як догнало у 2015−2016, тоді десь схожа ситуація була, і банки так само не визнавали реальної якості активів та позичальників, а потім виявилося, що в банків просто немає грошей, і стався «банкопад». Який фактично стався раніше.

Що треба робити

НБУ варто розв'язувати проблему вже зараз. А саме:

1. Провести верифікацію кредитних портфелів банків та позичальників банків. Перевірити їхній реальний фінансовий стан та можливості платити за боргами.
2. Зробити детальний AQR, Asset Quality Review, комплексну перевірку якості всіх активів, не тільки лише кредитів.

Це виклик для регулятора: провести оцінку та верифікацію, зрозуміти реальну картину з позичальниками, кредитами та взагалі активами банків. Це дасть змогу зрозуміти, як надалі вибудовувати регуляторну політику. Де давати послаблення, де повертатися до довоєнних норм, де скасовувати, де змінювати взагалі.

Аби щось лікувати, треба спочатку поставити діагноз. Його поки що не поставлено.

Автор:

Асоційований експерт Дубогриз Євген

CASE Україна